Яке значення виробництва та раціонального використання добрив для розв’язування продовольчої проблеми

ХІМІЯ в наші дні

 Коли розвиток людства досяг небувалої висоти, такі проблеми як екологічна, продовольча, енергетична змушують замислитися про майбутнє. А без хімії цього зробити не можна

Зростання об'ємів виробництва продуктів харчування природного походження, на думку спеціалістів, буде в найближчому майбутньому досягатися за рахунок створення сприятливих умов для розмноження і росту рослин та тварин. Сюди відноситься, в першу чергу, застосування добрив, а потім стимуляторів росту, штучних кормів для сільськогосподарських тварин, введення в практику харчування нових продуктів, добутих в океані. Однією з головних складових загальної проблеми забезпечення їжею зростаюче населення земної кулі є проблема повноцінного білку в продуктах харчування. Шлях забезпечення сільськогосподарської худоби повноцінними білками оснований на його мікробіологічному синтезі з використанням дріжджів та бактерій.

 Шляхи розв'язання продовольчої проблеми

Визначені тенденції динаміки зростання народонаселення та кількості продуктів харчування ще більше загостряться в недалекому майбутньому. Адже перша з них має стійку тенденцію до зростання, друга ж — істотно гальмується. Як же має вирішуватися проблема?

Очевидно, якщо не ставити під контроль народжуваність (різними методами — від пропаганди до примусової стерилізації), то найрадикальнішими заходами є: збільшення посівних площ, з одного боку, та інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, з іншого. В обох випадках мета одна й та ж сама — збільшення кількості сільськогосподарської продукції.

Практика свідчить, що перший шлях може призвести до бажаних наслідків, однак лише певною мірою. Перепона тут зрозуміла — обмеженість екологічної ємності природної ніші людини в біосфері. Перевантаження цієї ніші, як відомо, призводить до руйнації і біосфери, і людських популяцій. Другий шлях перспективніший щодо продуктивності, але також таїть в собі численні підступи для людини.

Збільшення посівних площ під зернові (а це 2/3 всієї ріллі) останнім часом було дуже значним: з 590 млн га (1950) р.) до 725 млн га (початок 90-х років). Причому вирішальний приріст відбувався в 50-ті роки в СРСР, коли там освоювали цілинні та перелогові землі, і в 70-х роках — у США та Бразилії, коли ціни на зернові культури різко зросли. Земля миттєво відреагувала на таке ставлення до себе негативними ефектами: пиловими бурями, втратою гумусу, погіршенням грунту загалом. І якщо в одних країнах переважив підхід рекреативний (у США, наприклад, передбачили виведення із сільськогосподарського використання до 1990 р. 18 млн га порушених земель), то в інших вилучення відбувалося вимушено шляхом втрати таких земель. У Китаї з 1976 по 1986 pp. площі під зерновими скоротилися з 98 млн га до 88 млн га. А в Росії тільки в Нечорнозем'ї внаслідок заростання кущами, заболочування тощо за 30 післявоєнних років було "списано" понад 25 млн га, тобто не переведено в рекреацію, з перетворенням їх у продуктивні лугові чи лісові екосистеми, а саме "списано", покинуто, занедбано.
У цілому світі спостерігається стійка тенденція зменшення площі ріллі на душу населення, яка становить у Північній Америці 0,90 га — найбільший показник, і в Китаї 0,10 га — найменший (у 80-ті роки). Що ж до вимог раціонального, збалансованого підходу до ведення сільського господарства і, водночас, збереження довкілля, то встановлено, що прийнятний відсоток сільгоспугідь не повинен перевищувати приблизно третини її суходолу. З огляду на це непоганий стан землекористування в США, Франції, ФРН, Швеції та ін.
Відомо також, що в структурі самих сільгоспугідь рілля має становити теж близько третини площі. І в цьому плані згадані та деякі інші держави знайшли оптимальні варіанти землекористування. Цього, на жаль, аж ніяк не можна сказати про Україну. В нашій державі загальна площа сільгоспугідь у 1996 р. становила близько 69 % території, з яких понад 80- % розорювалися. Показники ці — одне з найбільших звинувачень командно-тоталітарній системі, практиці хижацького землекористування.

Другий шлях, як зазначалося, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва.Можливостей у цьому напрямку чимало: внесення добрив, застосування прогресивних агроприйомів, поліпшення родючості шляхом меліорації, використання високоврожайних сортів рослин та порід тварин, поліпшення збереження та транспортування сільгосппродуктів, введення в агровиробництво нових видів рослин і тварин тощо. Вагому роль відіграє також ефективна організація праці селян. Тут надзвичайно показовим є приклад Китаю 80-х років, який, знявши кайдани казарменного комунізму з села, зумів за якесь десятиліття не лише нагодувати себе, а й виділити частину продукції на зовнішній ринок. Можливостей, отже, достатньо, потрібно їх лише раціонально використати.

Порівняння врожайності зернових на початку 90-х років за основними їх виробниками свідчить про значні резерви: Росія — 14,0 ц/га, Україна — 29,3, США — 46,8, Великобританія — 59,7, ФРН — 53,0, Франція — 51,9, Китай — 38,0 ц/га. Різниця очевидна. Лише за рахунок виведення відсталих регіонів на середні світові можна було б подвоїти-потроїти виробництво зерна. Якщо ж урахувати, що значний відсоток вирощеного продукту втрачається в ланцюзі "поле-стіл", то резерв стає ще значнішим.

Дуже велика роль якості культури чи породи. Коли перші українські переселенці сто літ тому ступили на американський континент у пошуках щастя, то у вузлику разом з дрібкою рідної землі, вони привезли у нові краї і свої українські пшениці. Варто нагадати, що в ті часи українська земля давала майже 1/10 світового виробництва зерна. Саме з тих вузликів і ведуть свій родовід нинішні, значно вдосконалені, американські та канадські, а також аргентинські пшениці. Добра селекція, введення в культуру генів стійкості до хвороб, ви-сокобілковості тощо в змозі підвищити врожайність в декілька разів. Там, де нехтують зусиллями науки, де відсувають фундаментальні дослідження на потім, такого набутку врожаю не мають. На жаль, наша наука і практика до сих пір не відійшла від лисенківського нищення генетики, селекції, біології в цілому. Правда полягає і в тому, що існуюча структура сільськогосподарського виробництва не стимулює впроваджувати продуктивні сорти й породи, якщо вони навіть і є.

Подібне відставання нашої країни у сортозміні (та й інших країн) ще суттєвіше проявить себе у майбутніх врожаях. Адже нині ми маємо справу з новими реальностями. З одного боку, різко зросли можливості людей щодо конструювання нових форм живого (шляхом, наприклад, клітинної та генної інженерії), тобто сортозміна буде відбуватись інтенсивніше з більшим ефектом. Та й використання традиційних селективних методів невпинно вдосконалюється. З іншого боку, така інтенсивна еволюція синантропних видів, у тому числі сільськогосподарських рослин і тварин, істотно вплинула на еволюцію їхніх симбіотичних та паразитичних видів, на освоєння цієї великої та стабільної екологічної ніші (з погляду інших біологічних видів) у своїх інтересах, тобто до переадаптації та переспеціалізації видів "нейтральних". Внаслідок цього різко зростає як чисельність їх, так і видовий набір системи. А це, у свою чергу, означає, що той, хто відстає в хліборобській галузі, приймає більш потужний удар, ніж той, хто тут попереду.

Використання мінеральних добрив та хімікатів. Деякий час засобом розв'язання усіх продовольчих проблем вважали добрива. Тому невпинно нарощували їх використання на полях